Караул! Дитина має секрети від мене. Що робити?
Жили ви собі, жили. Підростала ваша дитинка поряд з вами, все вам розповідала, і знали ви про неї все: коли, о котрій, де і з ким. А потім, бац! З’явився секрет. И тут виникає подив, переляк, роздратування, злість чи навіть страх. Мозок батьків підвисає: «Як так? Чому це він мені не сказав, чому я про це не знав?» Дитина може сказати: «Мамо, не дивись! Це мій секрет!»
Чому ж ці секретики так часто дратують нас, батьків? Причинами може бути наступне:
«Які такі секрети від рідної матусі!»
«Так і до брехні недалеко!»
«А якщо щось небезпечне…»
«Ой, що я там не бачила, я ж тебе з малечку виховую. Теж мені ще!»
Боїмося відкидання, розділення з дитиною, хвилюємось, що порушено довіру.
Плутаємо «дорослі» та «дитячі» поняття. Перегружаємо власними змістами потреби розвитку дитини.
Надто хвилюємося. Не віримо, що і в діток є свої власні системи застереження, тому що звідкись (привіт дитинство наше) ми самі знаємо, що бути дитиною небезпечно.
Знецінюємо. Вважаємо, що у дитини не має бути власного простору для дій та життя.
Насправді ж, секретики – це дуже важлива частина дитячого розвитку. Спробуйте пригадати, коли у вас з’являлись перші секретики? Коли хотілось щось залишити при собі. Поява секретиків говорить про те, що дитина стає дорослою і в неї формується власний внутрішній простір, як на рівні фізичного місця, тіла, емоційної складової. Звичайно, що це чудово і це нормально. І головне, хочу відмітити, мої дорогі, – це треба поважати! Ні в якому разі не висміювати та критикувати.
Вік, коли з’являються секретики для кожної дитинки може бути свій.
Щось проявляється в 2-3 рочки, а щось ближче до шкільного віку.
Коли дитина щось ховає, вона програє ситуацію, в якій вона щось має, що матуся не знає. Якесь місце, яке належить тільки їй. Ну ж бо, згадайте себе у дитинстві!
Наприклад, в мене було місце, де я ховалась, коли хотіла побути на самоті. Це було бабусине старе горище або стіг сіна в яблуневому садку. Там я ховалась від бабусі з дідусем (грала з ними в хованки, коли не хотіла щось робити), ховала свої смаколики, свої іграшки, якісь цінні для мене речі. І відчувала себе особливо, ніби дорослішою, ніби більш самостійною та відокремленою частинкою. Але в душі завжди знала, що я є частиною моєї великої родини, мого Роду. Це був мій особистий секретик!
«Я сам!»
Дитина починає приховувати своє тіло, намагається переодягатися в окремій кімнаті чи просить відвернутися, просить вийти, коли йде по своїх туалетних справах, починає соромитися. Спочатку протестуючи «Я сам!», а потім просить не дивитись.
Це дуже важливо. Дитина вже розуміє, що вона окремо і її тіло належить тільки їй самій.
Відчуйте, адже дитина може говорити «не скажу» не тому, що не довіряє вам особисто, а тому, що в її душі, в її голові з’явилось окреме від матусі відчуття, думка. Вона думає, відчуває – і все це окремо.
Отже, бажаю вам бути люблячими та чуйними до своїх діток. Пам’ятайте, що головне у ваших стосунках з дітьми – це довіра.
Автор – Корсун Олександра, дитячий та підлітковий психолог.
